Три дні інтенсивного навчання стали періодом глибокого переосмислення ролі супервізора в сучасній школі.
Курси підвищення фахової кваліфікації провели Людмила Микитюк та Ольга Боярчук, методисти навчально-методичного кабінету «Центр підвищення кваліфікації». У фокусі – розуміння та відпрацювання підтримувальної супервізії, у якій головний акцент зроблено на емоційну підтримку, відновлення внутрішнього ресурсу, профілактику вигорання і створення безпечного простору для рефлексії у складних професійних умовах.
Що ми досліджували та практикували:
Чим підтримувальна супервізія відрізняється від інших видів професійної взаємодії. Це, насамперед, про емпатію, партнерство та ресурсність. Ми вчилися бути поруч з педагогом у його викликах, не засуджуючи, а підсилюючи.
Практикували «сильні запитаня» та вчилися замінювати оцінювальні судження на запитання-дослідження. Як запитати так, щоб учитель сам знайшов рішення? Як стати тим самим «дзеркалом», у якому колега побачить влані зони росту?
Ми не лише говорили про допомогу іншим, а й практикували супервізійні кола. Формат метасупервізії дозволив кожному свідчути силу професійної спільноти та відпрацьовувати реальні кейси – від роботи зі спротивом до профілактики емоційного вигорання.
Тренувалися працювати з інструментами стійкості, щоб допомогти педагогам відновлювати внутрішній ресурс і трансформувати кризовий досвід у нову професійну силу.
Головний висновок: супервізія в НУШ – це MUST-HAVE. Це інструмент, який дає вчителю відчуття, що він не один, що його чують і підтримують.
