Становлення та розвиток гімназійної освіти на Київщині кінця ХIХ – початку ХХ століть. Історія Білоцерківської гімназії (1847-1920).
На початку ХIХ століття гімназія стала основним типом середньої загальноосвітньої школи. Малодослідженими є діяльність гімназій повітових міст Київщини, яких на кінець ХIХ – початок ХХ століття налічувалося близько тридцяти. 5 листопада 1804 року Міністерство народної освіти видало Статут навчальних закладів підвідомчих університетам, у якому було передбачено відкриття гімназії в кожному губернському місті. Це було початком розвитку гімназійної освіти, після чого цей навчальний заклад отримав статус самостійного. Перед гімназіями стояла мета: підготувати вихованців до вступу в університети.
У цей період було засновано такі чоловічі гімназії: першу Київську (1809), другу (1836), третю (1874), четверту (1873), Києво-Печерську (1885), Білоцерківську чоловічу (1847), Черкаську (1880), Уманську (1883), Златопольську (1885), Київську міністерську, Фундуклеївську приватну, засновану В.М. Ващенко-Захарченко (1862), приватну гімназію А.О. Бейтель (1890), Білоцерківську жіночу (1886).
Започаткування Білоцерківської гімназії як одного з ранніх середніх навчальних закладів Київщини пов’язане з ліквідацією Вінницької гімназії, яка була пошкоджена під час пожежі. Від остаточного зникнення Вінницьку гімназію врятував сенатор і обер-шенк Владислав Ксаверович Браницький. Йому вдалося вирішити питання про переведення Вінницької гімназії до Білої Церкви. Граф Браницький вирішив пристосувати під гімназію територію єзуїтського монастиря та повітової школи. Реконструкція старих будівель та зведення нових гімназичних корпусів розпочалася в 1843 році.
19 серпня 1847 року приміщення Білоцерківської гімназії були освячені митрополитом Київським і Галицьким Філаретом. Того ж року частина викладачів і вихованців Вінницької гімназії переїхала до Білої Церкви. Було перевезено й багату єзуїтську бібліотеку (налічувала 6965 томів, учнівська бібліотека складалася з 92 томів). У гімназії було добре обладнано фізичний і природничий кабінети. Також з Вінницької гімназії переїхали Аристарх Олександрович Яковлев, який став першим директором Білоцерківської гімназії (1847-1862), та інспектор Андрієвський. Почесним попечителем був відомий український історик, археограф Михайло Йосипович Судієнко (1847-1854). У цей період М. Й. Судієнко брав участь у підготовці до видання «Літопису Самійла Величка» (1848-1855).
У перший рік навчання в гімназії було 170 учнів та 23 педагогічних працівники. До гімназії учні ходили у формі: мундир із темно-синього сукна з червоним комірцем і двома срібними петлицями, сірі шинелі. У початковий період свого існування Білоцерківська гімназія була класичною, тобто в ній викладалися дві мови: давньогрецька та латинська. Утримання гімназії здійснювалося державою з бюджету Міністерства народної освіти. Частина коштів надходила у вигляді плати за навчання від батьків (до 100 руб на рік). Згідно «Алфавітного реєстру» від 30 липня 1850 року в ній працювали: директор, інспектор, два законовчителі (православного та католицького віросповідання), 8 старших учителів, 3 молодших, учитель чистописання, малювання, німецької мови і 3 наглядачі.
Учні Білоцерківської гімназії
У 1850 році в гімназії навчався 201 учень, із них 192 – дворян, 6 – купців, 3 – іноземці; за віросповіданням: 153 учні – римо-католики, 45 – православні, 3 – лютерани. У цьому ж році наповнюваність у класах складалася таким чином: у 1 класі – 49 учнів, 2 – 44, 3 – 32, 4 – 29, 5 – 20, 6 – 22, 7 – 15 учнів. У звіті 1859 року зазначалося, що в гімназії було 28 чиновників і учителів, а також 6 осіб прислуги і 28 вільнонайманих людей при закритому закладі.
У 1857 році в гімназії нараховувалось 220 учнів. У цьому ж році дворянство міста вибрало графа Браницького почесним попечителем гімназії.
1862 року директором було призначено відомого педагога та письменника Михайла Корнійовича Чалого, який 17 років очолював Білоцерківську гімназію. У спогадах на сторінках журналу «Киевская старина» за жовтень-грудень 1900 року М. К. Чалий дав досить негативну оцінку роботі гімназії та педагогічного колективу закладу: професійний рівень педагогів був незадовільним: багато занять було пропущено як викладачами, так і учнями.
У цьому ж році М. І. Пирогов, попечитель Київського навчального округу, після відвідування Білоцерківської гімназії мав намір перетворити її у штрафну гімназію для малолітніх злочинців. Тому М. К. Чалий вирішив оновити педагогічний колектив, цим самим виправити і становище гімназії. Для викладання природничих наук було запрошено з Петербурзького університету досвідченого педагога П.К. Стефановича, з Києва – випускників університету Св. Володимира, яких він навчав у II Київській гімназії. Обновивши педагогічний колектив, М.Чалий організував краєзнавчі та педагогічні читання, залучав молодих учителів гімназії до читання рефератів та критики на них.
За період 1862-1879 рр. Білоцерківська гімназія стала однією з провідних провінціальних гімназій Київського навчального округу. Вплив М. К. Чалого на гімназистів був досить значним. Викладач одним із перших написав повні біографічні спогади про Т. Г. Шевченка після смерті поета. 1882 року Михайло Чалий видав книгу «Жизнь и произведения Тараса Шевченко».
У 1863 році при гімназії було відкрите училище як підготовчий клас та парафіяльне училище.
1872 року гімназію повністю було перетворено в реальне училище, яке проіснувало до 1883 року. Кількість гімназистів у Білоцерківській гімназії зросла від 300 до 400 осіб.
У 1890-1917 роках гімназія знову функціонувала як класична. У процесі реорганізації було утворено два заклади: чоловічу і жіночу гімназії.
Чоловіча гімназія розташовувалася в головному навчальному корпусі, жіноча (1886) – в одному із двоповерхових корпусів. Інше двоповерхове приміщення було пристосовано під житло для гімназистів та квартири викладачів.
Від 1872 року гімназія стала восьмирічною. У цьому ж році введено інститут класних наставників, учителям дозволялося викладати різні дисципліни, проводити заміни.
19 лютого 1861 року в Білоцерківській гімназії було освячено храм св. Апостолів Архипа і Филимона. Тривалий час посаду законовчителя обіймали настоятелі церкви Преображення Господнього, які мали академічну освіту та ступінь магістра богослов’я. Серед законовчителів православного віросповідання в Білоцерківській гімназії особливе місце посідали отці Петро Лебединцев і Нестор Шараєвський.
Цікавою особистістю серед викладачів гімназії був викладач грецької мови Олександр Лебединцев – син Теофана Лебединцева, відомого українського історика та педагога, засновника й редактора журналу «Киевская старина». Виховання здійснювалося педагогами у тісній взаємодії з батьками і церквою, навчання поєднувалося з позакласною діяльністю гімназистів. Цьому сприяв якісний добір педагогів, які мали спеціальну освіту.
У 1908-1909 н. р. в жіночій гімназії викладав співи Кирило Стеценко, відомий український композитор, хоровий диригент. Він організував хор, влаштовував великі співучі концерти та виступав з гімназистами у приміщенні громадського зібрання в м. Білої Церкви.
Отже, на початку ХХ століття Білоцерківська гімназія стала центром освіти і культури міста, яка «сіяла вічне, добре, розумне».
1917 року в Білій Церкві було відкрито польську чоловічу та жіночу приватні гімназії, українську імені Бориса Грінченка та єврейську. Вони проіснували до 1920 року; на їх базі було відкрито педагогічних технікум.
Ольга Пількевич (Рокицька),
методист відділу музейної освіти та бібліотечної справи КНЗ КОР “КОІПОПК”
