Саме на весну припадає головне християнське свято – Великдень. Це – день світлого Воскресіння Христа, який приніс себе в жертву за гріхи людей і спокутував їх своїми стражданнями. Саме слово «пасха» у перекладі з грецької означає «страждати». Пасха – це Воскресіння Христове, писанка символізує його життя й відродження. Але це світле, радісне свято Воскресіння Сина Божого Ісуса Христа в усі часи давало людям наснагу вірити, любити, пробачати. Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, з чим пов’язано чимало обрядів і традицій в Україні.
Тож, до сакрального світу виготовлення писанок долучилися освітяни Київщини із КЗ «Фастівський центр позашкільної роботи», КЗ КОР «Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж» (викладач образотворчого мистецтва Наталія Слуцька та студенти), Клавдіївського ліцею імені Олександра Рибалка Немішаївської селищної ради (вчитель Наталія Зелінська) та передали колекції писанок до музею. Саме тут популяризуються великодні традиції писанкарства, святкування Великодня в українських родинах та здійснюється презентація писанок, українських рушників, ляльок-мотанок, виготовлених педагогами Київщини.
Ольга Пількевич, методист «Інформаційно-ресурсного центру» інституту, розповідає про традиції та звичаї, пов’язані зі святкуванням Великодня під супровід духовних творів Кирила Стеценка «Благослови, душе моя, Господа», «Воскресіння твоє: Христос воскрес» у виконанні хору Г. Вірьовки.
Слухачі курсів підвищення кваліфікації мають змогу ознайомитися з історією і традиціями українського писанкарства. Адже писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису, символ весни, сонця, повернення природи до життя. Із давніх-давен яйце, як і дерево, вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя та продовження роду.
Період приходу весни, який у давні часи був справжнім святом для хлібороба, на території України припадає на кінець квітня – початок травня. І ось у сиву давнину наш, ще не хрещений люд: і хлопці, і дівчата, і старі, і малі – йшли до весняного лісу, де піснями й танцями, гаївками та хороводами славили воскресіння природи, її відродження і розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснови життя. Прославляли вічний закон пробудження природи на землі й один із головних символів цієї пори – яйце, із якого, вважалось, і почалося життя на Землі.
Розписували яйце символічними знаками, котрі згодом трансформувалися в орнамент. Так і виник звичай створювати писанки. Виготовлення писанок в українській традиції мало сакральне значення й входило до звичаєво-обрядової сфери.
З приходом християнства писанки стали символом Великодня – свята Воскресіння Ісуса Христа. За традицією, розпочинали писати писанки з другої половини Великоднього посту, а найбільше їх виготовляли в чистий четвер. Мало хто знає, що писанки виготовляли також у монастирях, де на них зображали релігійні сюжети.
На Великдень писанки та крашанки освячують у церкві. Ними вітають із Великоднем, обмінюються, роздають дітям, а потім використовують у великодніх іграх та для прикрашання осель. Люди й нині вважають, що писанка приносить добро, щастя, захищає людину від усього злого, зцілює від хвороб.
Така практика ознайомлення з традиціями та обрядами українського народу допомагає у виховній роботі з дітьми. Писанка повертається до нас із сивої давнини як безцінне надбання української культури, символ України. Маємо берегти мистецтво писанки для нащадків, адже це – невід’ємна складова роду українського, наш одвічний оберіг.
Нехай перемога і мир прийдуть на нашу землю! Міцної віри в перемогу – світла – над темрявою, життя – над смертю, України – над ворогом!
