Літопис буття нашого народу зберігає пам’ять про історичні події, як славетні, так і драматичні. Однією з найбільш жахливих трагедій для України став Голодомор 1932–1933 років. День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада відповідно до Указу Президента України.
Голодомор 1932–1933 років ніякому виправданню не підлягає. Це був терор проти українського народу. Терор голодом 1932–1933 років не мав персональних справ, котрі заводились на кожну конкретну людину, а бив – не розрізняючи дітей, жінок, старих. Цей злочин був спрямований не лише на фізичне, а й на духовне знищення етнічних українців. Українці завжди були великою проблемою, вразливим місцем держав, до складу яких вони входили. Але ніхто, крім сталінсько-комуністичного режиму, так жорстоко не розв’язував цю проблему. Голодомор 1932– 1933 років приніс значні втрати генофонду української нації, знищена була його найкраща частина. Гинуло все: душа народу, пісня, звичаї, етика, традиції, працелюбство, безмежна любов до землі і як наслідок – сформувалося покоління перерваної пам’яті, яке протягом багатьох років боялося навіть в думках згадати про страшні 30-ті роки.
Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, котрі зникли з землі після найбільшої з трагедій 20 століття, присвячується виставка-реквієм «Україна 1932-1933. Геноцид голодом», підготовлена Валентиною Сутковою, завідувачем бібліотеки, та Вірою Веровенко, бібліотекарем КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів». На виставці представлено наукові, історичні, документальні, науково-популярні, публіцистичні видання, а також дослідження науковців, краєзнавців, місцевих письменників, учителів і учнів закладів загальної середньої освіти про наслідки голодомору на території Київської області, що переконливо розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки страшної соціогуманітарної катастрофи українського народу.
Усе більше країн визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу. Але є такі, які говорять, що не слід тривожити минулого. Ми повинні озиратися, щоб згадати, щоб поплакати, і щоб більше така трагедія не повторилась в майбутньому. На вшанування жертв голодоморів запалимо свічку пам’яті – це знак, що зігріє душі померлих, це знак того, що ми українці живі, у нас є пам’ять, гідність. Вічна пам’ять безневинно вбитим жертвам Голодомору-геноциду.
Україна пам’ятає – світ визнає.
