«Нема нічого дорожчого й святішого як рідна земля…»
В. Кулаковський
100 років від дня народження В. М. Кулаковського відзначається на державному рівні відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках». Минає 100 років як у маленькому селі Мостище на Київщині народився хлопчик, який через роки стане широко відомим серед діячів історичної науки та українських письменників. Ім’я цій людині – Віталій Михайлович Кулаковський.
У своєму листі до юних краєзнавців села Новосілки Віталій Михайлович писав: «І хоч під час навчання у школі я захоплювався літературою, історія була для мене найцікавішим предметом, а борці за свободу й незалежність рідного краю були моїми найдорожчими героями… Ми часто запитуємо один одного: з чого починається Батьківщина? І завжди чуємо майже одну й ту ж відповідь: з місця, де народився, зростав, мужнів, ставав людиною. Я народився, вчився ходити, говорити, мислити, працювати, любити, здобув семирічну освіту в Мостищі. Новосілки часто навідував у юнацькі роки, бо тут жив мій друг і троюрідний брат Петро Сиченко, з ним ми мріяли про майбутнє, про працю на благо Вітчизни, ділились літературними планами; у Ясногородці я вчився три роки, мужнів…»
Віталій Кулаковський народився 29 січня 1924 року в селі Мостище Бишівського району в сім’ї Михайла Даниловича та Ярини Федорівни Кулаковських. У 1905 році батько разом із лейтенантом Шмідтом брав участь у повстанні на крейсері «Очаків». За участь у ньому М. Кулаковського було заслано на річку Амур. Батько був освіченою людиною, працював землеміром, а мати опікувалася родиною. У сім’ї, окрім Віталія Михайловича, було ще двоє дітей: старший брат Борис і молодша сестра Женев’єва. Вони жили на хуторі, де також мешкали ще дві родини Кулаковських. Поряд був ліс з Гайдамацьким яром, чудові краєвиди Поірпіння. Колись непрохідні ліси в часи Коліївщини служили пристанищем гайдамакам М. Швачці та І. Бондаренку, під контролем яких під час повстання 1768 року перебувало село Мостище. Урочище Гайдамацький Яр розташоване на території села і сполучається з урочищем Кладовою, де знаходилися гайдамацькі скарби Правобережної Київщини.
Сім’я Кулаковських: Віталій, Женев’єва, Михайло Данилович і Ярина Федорівна (1937 р).
Мабуть, уже тоді у Віталія Кулаковського формувався інтерес до історії України, любов до рідного краю. У 1938 році він закінчив Мостищенську семирічну школу, а в 1941 році – 10 класів Ясногородської середньої школи.
Випускники Ясногородської середньої школи. Другий ряд, зліва (стоїть) В.Кулаковський (1941)
Тільки отримав атестат, а через два дні розпочалася війна. У 1942 році В. Кулаковський був вивезений нацистами на роботу до Німеччини, а згодом переміщений до Бельгії, де працював вибійником на шахті. Віталій Михайлович пізніше згадував: «На чужині рідний край завжди стояв перед моїми очима, снився мені щоночі. Я переконався, що й справді нема нічого дорожчого й святішого, як рідна земля. Ностальгія до того мучила мене, що я, ризикуючи життям, кілька разів тікав від наглядачів-нацистів і намагався пробратися в Україну, але все марно. Лише 5 березня 1945 року мені пощастило: разом з білорусом Латушкіним я перейшов лінію фронту й потрапив у розташування військ союзників. Але американське командування не поспішало відправляти нас на Батьківщину. Тоді я втік ще раз – і знову опинився в Бельгії. У липні того ж року я був уже в Східній Німеччині, а у вересні почав служити в радянській армії».
В.Кулаковський. Бельгія. 1943 р. В.Кулаковський. Німеччина. 1946 р.
«Воля й служба пригасили тугу за рідним краєм, одначе жити вдалині від рідних місць я вже не міг…», – писав Віталій Михайлович. І коли 14 лютого 1947 року був опублікований наказ про демобілізацію військовослужбовців 1924 року народження, В.М. Кулаковський відмовився від пропонованої понадстрокової служби й навчання у військовому училищі, і в травні 1947 року повертається в рідне село Мостище.
У 1947 році був демобілізований і відразу вступив на історичний факультет Київського педагогічного інституту, який закінчив екстерном у 1949 році. Розпочав свою професійну діяльність у 1947 році вчителем історії, російської мови та літератури в Чорногородській середній школі. У 1952 році переведений на посаду завуча та вчителя історії Лишнянської середньої школи. У 1958 році призначений директором Лишнянської середньої школи. Цю посаду обіймав понад 10 років.
Педагогічний колектив Лишнянської середньої школи.
(В. Кулаковський у першому ряду, третій – зліва). 1955 р.
Віталій Кулаковський розпочав свою професійну діяльність учителем, але згодом реалізує себе як науковий діяч, у його доробку десятки статей та кілька навчально-методичних посібників з історії. У 1962 році В. Кулаковський вступив до аспірантури Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. У 1962 – 1966 роках, готуючи дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук, він опрацював велику кількість наукової, довідкової і мемуарної літератури, літописів та документів ХVІІ – ХVІІІ століть. В епіцентрі його дослідницьких інтересів – українська минувшина ХVІІІ ст., переважно події гайдамацького руху і – вужче – Коліївщина («Народ про гайдамацький рух» (1967), «Визначна подія в історії українського народу» (1968), «Полум’я гніву народного» (1968). Загалом тематика праць ученого доволі різноманітна й охоплює широкі часові межі: від античної доби до сучасності.
У 1967 році захищає кандидатську дисертацію на тему «Визвольна боротьба народних мас Правобережної України проти соціального і національного гніту в першій половині ХVІІІ століття».
З 1969 по 1984 рр. – завідувач наукової редакції енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР». Саме під його безпосереднім керівництвом було підготовлено й видано 20 томів 26-и томної «Історії міст і сіл Української РСР» українською мовою та 14 томів – російською мовою.
За активну діяльність у галузі культури й науки та у зв’язку із завершенням видання «Історії міст і сіл Української РСР» українською мовою Указом Верховної Ради Української РСР 25 лютого 1975 року Віталію Кулаковському присвоєно почесне звання Заслуженого працівника культури УРСР.
Досвід тривалої роботи у школі він широко висвітлював у періодичній пресі, республіканському науково-методичному збірнику «Методика викладання історії та суспільствознавства» та в посібнику для вчителів «Методика викладання історії СРСР» у 7-8 класах (1975 р).
Статті з історії України епохи феодалізму, праці про творчість окремих письменників та рецензії на наукові й художні твори публікував у виданнях: «Український історичний журнал», «Архіви України», «Наука і суспільство», «Дошкільне виховання», «Початкова школа», «Народна творчість і етнографія», «Українська мова і література в школі», «Вітчизна», «Дніпро» та ін.
Віталій Михайлович Кулаковський є автором близько 150 наукових статей та кількох навчально-методичних посібників.
В.Кулаковський – директор Лишнянської середньої школи
Педагогічний колектив та учні Лишнянської середньої школи (перший ряд, третій справа –В.Кулаковський)
Добре обізнаний з архівними матеріалами, він намагається осмислити драматичні долі видатних українців і заповнити в такий спосіб деякі прогалини в історико-біографічній галузі. Йдеться про студії, присвячені провідникові національно-визвольних повстань Северинові Наливайку («До 375-річчя селянсько-козацького повстання під керівництвом Северина Наливайка» (1969), та письменнику, паломникові й мандрівнику Василеві Григоровичу-Барському («Василь Григорович-Барський і його записки: до 270-річчя від дня народження» (1971). Доволі цікавими є літературно-критичні напрацювання, у яких переважно репрезентовано твори Володимира Малика («Вірність історичній правді» (1969), «Чорний вершник» (1977), «Одісея Арсена Звенигори» (1987).
Його творчий доробок складають історичні повісті «Хай славиться Русь» (1965), «Золота галера» (1989), а також написані у співавторстві з П. Сиченком «Ой гук, мати, гук» (1972), «Ріки виходять з берегів» (1985) та романи «Северин Наливайко» (1978), «Максим Кривоніс» (1983), «Мартин Пушкар» (1987), «Дике поле» (1988), «Іван Сірко» (1990), «Володимир Мономах» (1992), «Тарас Трясило» (1995), які охоплюють широкий діапазон подій: від періоду княжої Русі до Коліївщини.
У художніх творах та наукових статтях Віталія Михайловича часто згадуються села середнього Поірпіння, зокрема Мостище, Новосілки, Чорногородка, Ясногородка. «Дехто вбачає в цьому намагання прославити села, в яких народилися близькі мені люди, – писав Віталій Кулаковський. Справді, підстави для цього є: у Мостищі народився мій дід Федір Лукашенко, батько Михайло Данилович та мати Ярина Федорівна, я сам, рідні брат і сестра, кілька двоюрідних братів і сестер; у Ясногородці – дід Данило та баба Настя Кулаковські, у Чорногородці – дружина Марія Іванівна та дочка Лариса. Одначе, не родинні зв’язки визначали мою прихильність до згаданих сіл…»
В останні роки життя В.Кулаковський дбав про збереження в пам’яті людей минувщини України й рідного краю. Він хотів, щоб у кожному селі був музей, в якому б зберігались найцінніші обереги рідної землі, історії людей, які боронили батьківський край у часи лихоліть.
Пішов від нас у вічність Віталій Михайлович Кулаковський 21 грудня 1990 року. Твори письменника перечитуватиме не одне покоління нащадків. Вдячні односельці відкрили музей письменнику в селі Мостище, там, де він народився і знайшов свій вічний спокій. Тут зберігається пам’ять про видатного українця, науковця і письменника, просту й добру людину…
Тож і в цей ювілейний рік правдивого українського історика згадують по всій Україні: бібліотеки та музеї проводять виставки, організовують різноманітні заходи.
Нещодавно в Новосілківській гімназії Боярської міської ради відзначили 100-річчя від дня народження Віталія Кулаковського. У тематичному заході взяли участь Світлана Котик, директорка гімназії, Микола Білоцький, учитель історії, Лариса Кулаковська, дочка письменника, кандидат історичних наук, завідуюча Археологічним музеєм Інституту Археології НАН України, Євген Букет, краєзнавець, журналіст, автор багатьох монографій з історії України, учителі, учні 7 – 9 класів Новосілківської гімназії та вокальний колектив «Перлина краю» села Мостище.
Учителі підготували свято, гідне унікального таланту Віталія Кулаковського, яке не залишило байдужим нікого з присутніх. Школярі читали уривки з творів письменника, представили невеличкі театралізовані вистави. Вокальний колектив с. Мостище «Перлина краю» (кер. Майя Коваленко) виконав ряд народних пісень, які підкреслили і урочистість події, і трагізм нашого часу.
Учасники заходу відвідали історико-краєзнавчі музеї в Новосілках і Мостищі, де про видатного земляка розповідають чимало експонатів. А також поклали квіти на могили Віталія Михайловича та його дружини Марії Іванівни на сільському цвинтарі Мостища, на високому березі річки Ірпінь.
Онук Віталія Кулаковського, Ігор Солдатенко, нині захищає Україну в лавах ЗСУ. А надихає його, серед іншого, й вогняне слово діда, Віталія Кулаковського, що сьогодні стоїть у легіоні небесного лицарства і промовляє: «Не посоромте, браття, козацької честі, будьте гідними нащадками славних предків… Життя не має ціни, але воля – дорожча життя!»
За матеріалами Миколи Білоцького, учителя історії, Відмінника освіти України,
учителя-методиста Новосілківської гімназії Боярської міської ради
