Музей історії освіти Київщини КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів» продовжує проєкт «Нескорена, велична Україна. Освітяни Київщини – незламні у війні».
Учителі Київщини, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, за волю та демократичні свободи. Вічна пам’ять і слава полеглим захисникам України.
ВАЛЕРІЙ ФЕДОРОВИЧ ГУДЗЬ (1971 – 2022) – педагог, викладач «Бориспільського професійного ліцею», український військовослужбовець, полковник Збройних Сил України, Герой України
Валерій Федорович учасник російсько-української війни: пройшов бої в секторі «Д» на кордоні з Російською Федерацією (2014 рік), у районі Волновахи (2014-2016 роки), у районі Авдіївки (2017 рік). Загинув у ході відбиття російського вторгнення в Україну на Луганщині. Герой України (16 березня 2022, посмертно).
Із початком російської збройної агресії проти України гвардії майор запасу, десантник Валерій Гудзь у березні 2014 року прибув до військкомату, щоб поновитися на службі. Йому запропонували посаду командира взводу механізованої бригади, і він одразу ж погодився. Був зарахований до 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Улітку 2014 року був призначений командиром роти. Пройшов бої в секторі «Д» на кордоні з РФ під вогнем російських «Градів», у Луганській області (Червонопартизанськ). 28 серпня 2014 року в бою в місті Старобешеве Донецької області був поранений.
У вересні 2014 року Валерій Гудзь був призначений командиром 3-го батальйону 72 ОМБр. Брав участь у боях в районі Волновахи: під Петрівським, Білою Кам’янкою і Новоласпою. Під його керівництвом розроблялися і проводилися операції зі взяття під контроль Збройними Силами України териконів довкола Докучаєвська, захоплення панівних висот у степах Приазов’я. На початку 2015 року отримав звання підполковника, а вже в липні 2015 року був призначений на посаду заступника командира бригади.
Від грудня 2017 року і до 2020 року – командир 24-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у боях у районі Авдіївки з протидії танковим атакам. Маючи командирський талант і значний бойовий досвід, своїми рішеннями неодноразово рятував життя солдат. У листопаді 2019 року наказом Міністра оборони України Валерію Гудзю достроково було присвоєно військове звання полковника.
Із початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну, будучи слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, повернувся в 24-ту окрему механізовану бригаду для організації її підсилення. У березні 2022 року спланував та особисто очолив проведення наступальної операції із зачищення околиць Попасної від російських військ. Валерій Гудзь загинув 12 березня 2022 року в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Луганщині. 15 березня 2022 року його поховали на малій батьківщині – у місті Борисполі Київської області.
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі удостоєний звання «Герой України» із врученням ордена «Золота Зірка» (16 березня 2022 року, посмертно), Ордена Богдана Хмельницького III ступеня (26 лютого 2015 року), недержавної відзнаки – Ордена «Народний Герой України» (2 квітня 2017 року), Ордена Архистратига Михаїла ІІ ступеня (1 жовтня 2019 року).
ЄРОЩЕНКО ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ, учитель історії загальноосвітньої школи І-III ступенів смт. Коцюбинське, український військовослужбовець
Із початком Революції гідності Олександр підтримав Майдан, брав участь у протистояннях. А вже у квітні 2014 року пішов добровольцем до 2 добровольчого батальйону Національної Гвардії. У вересні 2014 року Олександру Єрощенку вдалося перейти на службу до 95-ї аеромобільної бригади у 3 роту 1 батальйону. Службою в аеромобільних військах дуже пишався: ще б пак, збулася його давня мрія.
Військовики 95-ї окремої аеромобільної бригади отримали завдання доставити боєкомплект для територіального підрозділу «Кривбас» у передмістя м. Дебальцевого. Одразу після виконання поставленого завдання військові мали повернуться до м. Слов’янська. Однак у зв’язку зі зміною бойової ситуації їм було наказано залишатися на місці як силам підкріплення. У передмісті тривали обстріли. Квадрат дій був незнайомий, адже група прибула сюди нещодавно, тож важко було зорієнтуватися. Під час штурму українських позицій бойовиками Олександр побачив, як від кулі впав один із офіцерів. Пораненому сепаратисти не давали відповзти в безпечне місце, і Олександр, не роздумуючи, кинувся прикривати побратима. Та в цей час поцілили в нього. Він ще намагався повзти, але коли військовики змогли підійти до товариша, Олександр уже не дихав. Це сталося 14 лютого 2015 року. Поховали Олександра Єрощенка 17 лютого 2015 року на Алеї Слави Ірпінського міського кладовища. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військові присязі» О. C. Єрощенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
ПОЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ, учитель Перемозького навчально-виховному комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок» Баришівської районної ради, учасник антитерористичної операції на сході України
У 1996 році Олександр закінчив Білоцерківське педагогічне училище; здобув професію «Вчитель початкових класів». Чотири роки працював учителем у Перемозькому навчально- виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок».
Із початком війни почуття справедливості покликало Олександра піти до війська для захисту Вітчизни. Із серпня 2015 року служив солдатом, стрільцем-помічником гранатометника, у 7-й роті швидкого реагування у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. 3 травня 2016 року Олександр перебував на позиції з побратимами, обстрілів цього дня під Мар’їнкою не було. Був лише єдиний постріл ворожого снайпера, який обірвав його життя. Майже тиждень поранений перебував у критичному стані, і, попри намагання лікарів його врятувати, 9 травня 2016 року помер у Дніпропетровській лікарні ім. І. І. Мечникова. Без Олександра залишилися мама й сестра. Похований у селі Волошинівка Баришівського району.
Указом Президента України від 17 червня 2016 року № 258/2016 «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Полуцький Олександр Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Земля, затиснута в руці
І синє небо у очах.
Тріпоче полум”я свічі,
Душа зметнулась, ніби птах,
А мати з криком:
– Сину мій!
Відчувши біль його, летить
і квилить чайкою:
– Не смій вмирать, дитино, треба жить!
Здригнулась зранена земля,
Ридає небо від жалю…
– Не плач, матусенько моя,
І знай, я так тебе люблю…
