Наближається сумна дата: 75-ті роковини від початку злочинного вигнання українців з їхніх прадавніх земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя.
Новий державний кордон між УРСР і Польщею, що був встановлений після завершення Другої світової війни, не повністю співпадав з усталеними межами розселення українського і польського народів. На польській території опинилися українці, а на території західних областей УРСР – значна частина поляків. Уряди СРСР і Польщі домовилися про взаємний обмін цим населенням. Упродовж 1944-1946 рр. до Польщі з УРСР переселилися близько 800 тисяч осіб – не лише етнічних поляків, але й євреїв та українців, які називали себе поляками. Українці, які проживали в Польщі, як правило, відмовлялися покидати рідні місця й домівки, тому їх (близько 500 тисяч осіб) до Радянської України переселили примусово. Незважаючи на ці заходи, майже 150 тисяч українців зуміли уникнути переселення до УРСР і залишилися у рідних місцях. Це суперечило планам комуністичного уряду Польщі щодо полонізації прикордонних земель. Тому 29 березня 1947 р. було прийнято рішення про примусове переселення українців до північних і західних земель Польщі. Ця акція здійснювалася під назвою «Операція «Вісла» з квітня 1947 до кінця 1948 року. За цей час, використовуючи жорстокі методи із застосуванням зброї, польський уряд депортував понад 140 тисяч осіб. На нових землях українцям заборонялося поселятися цілими селами, їх цілеспрямовано розселяли по 2-3 родини в різних населених пунктах. Національно свідомих українців, які посміли порушити заборону й повернутися до рідних місць, польська адміністрація ув’язнювала у концентраційному таборі м. Явожно.
Місцевості, «звільнені» від українців, відразу ж було заселено поляками. Тут свідомо знищувалися будь-які ознаки, що могли свідчити про попередніх господарів: зрівнювали з землею українські кладовища, руйнували старовинні церкви, багато з яких являли собою чудові витвори української архітектури ХІV-ХІХ століть тощо.
У 1990 р. польський парламент спеціальною постановою засудив операцію «Вісла», однак про перемогу історичної справедливості стосовно жертв цієї акції говорити передчасно: сприятливих політичних і економічних умов для повернення депортованих українців та їх нащадків у рідні місця поки що не створено.
З метою збереження історичної пам’яті, формування у молодого покоління почуття патріотизму, негативного ставлення до тоталітаризму, насильства і порушення прав людини та на виконання Постанови Верховної Ради України від 08 листопада 2018 року № 2608-VІІІ «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках», розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №501-р «Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках» рекомендуємо упродовж 2019/2020 навчального року у закладах освіти Київської області передбачити заходи щодо вшанування та увічнення цих трагічних подій: провести лекції, бесіди, виховні години, засідання за круглим столом з тем: «Депортація етнічних українців», «Операція «Вісла», «Скорбота давня, але ще жива», «Депортація: як це було» тощо.
Доцільно активізувати пошуково-дослідницьку діяльність учнів, збір матеріалів із зазначеної проблеми. На базі шкільних музеїв бажано організувати постійно діючі та пересувні виставки і фотостенди.
Під час вивчення теми «Післявоєнна відбудова і розвиток України» в курсі історії України (11-й клас) пропонуємо приділити особливу увагу питанню виселення етнічних українців з території Польщі.
Вчителям історії та правознавства навчальних закладів області рекомендуємо популяризувати положення національних та міжнародних актів щодо забезпечення прав людини і виховання в учнівської молоді культури міжетнічних відносин.
